Розповідає Клара Хартман

«Там серед в’язнів  панувало таке насилля! Це був змішаний табір. Російські жінки відчували, що сила на їхньому боці, що їм все дозволено, і давали це зрозуміти іншим. Якщо вони хотіли забрати мій хліб, вони нічого не казали, просто брали його, і все. І я нічого не могла сказати, бо у цьому випадку вони б мене просто побили. Так все і було».

– А які ще там були національності?

«Найрізноманітніші. З усієї Прибалтики: литовки, естонки, навіть фінки… Українок було дуже багато. Вони були приязні, терплячі, любили знайомитися, але в них у самих нічого не було.
Вони були як і всі інші. А ось росіянки отримували все, що хотіли. Вони ходили на кухню і поверталися з наповненими до країв мисками. Якщо кухарка не хотіла давати, вони її били. Усі їх боялися. Вони наповнювали їжею великі миски, поверталися до бараків та їли досхочу.
А ще вони ходили туди, де ріжуть хліб, і приносили стільки хліба, скільки хотіли.
Була велика різниця».