Розповідає Антанас Панавас

Поступово ми звикли, але спочатку Сибір здавася нам занадто похмурим, сірим, негостинним. Згодом, коли настала весна, поля раптово стали зеленими, красивими. А ще ми познайомилися з іншими людьми. Ми звикли… місцеві мешканці… російські сусіди… було багато національностей… Уявляєте, росіян було меншість у селищі. Селище тоді було великим. Хлопці не поверталися з армії, а селилися у місті та, як могли, допомагали матерям, братам та іншим, щоб ті також виїхали із села. Всі, хто міг, виїхали до міста. Більшість у селищі становили поволзькі німці. Вони були дуже приязні до нас, ми з ними познайомилися. Вони також були католиками. Потім, у місті… до 1953 року… Ще були калмики, вони також були приязні. Дуже приязні. Це були хороші, чесні люди. Були й інші народи, приміром, чуваші, українці… Але більшість становили литовці та німці. Литовці жили злагідно».