Антанас Сейкаліс: Про знищення шпигунів у таборах

«Були випадки, звісно, рідкісні випадки, але були. В основному в 1950–51 роках ми почали вбивати донощиків у таборах. Донощика міг убити тільки той, хто був його національності. Якщо це був українець, який доносив на мене керівництву табору, я не міг його вбити, я піду до українців, і українці самі вирішують його долю, вони його попередять раз, потім другий, а якщо цього буде недостатньо, з ним буде покінчено, але нам не дозволяли стратити його власноруч.
Мене часто переводили з одного табору до іншого; в Мордовії був пересильний табір, куди нас звозили з багатьох таборів; були випадки особистої помсти за те, що люди не знали один одного. Це було у 1951–52 роках. Я знаю, наприклад, що тоді був убитий лікар, російський лікар, але ніхто не знав, хто його вбив. Його практично вбили на моїх очах. Я думаю, що він не погоджувався звільняти когось з роботи. Отже, його вбили не з політичних мотивів, а з особистої помсти, якщо хочете. Водночас я можу вам сказати, що злочинів у зовнішньому світі (на волі – ред.) було більше, ніж у світі таборів».