Крім того, що депортація – це передусім вигнання із рідних країв, окупованих радянськими військами, вона також поклала початок багаторічним переміщенням вигнанців неосяжною територією СРСР. З цього насильницького викорінення з територій, анексованих після підписання німецько-радянського пакту, починаються маршрути, що перетинали одну шосту частину світу. Деякі маршрути роблять коло і завершуються там, де і розпочиналися. Інші – ніколи не повертаються до місця народження. Ці траєкторії представлені на двох картах у різних масштабах та проєкціях.
Маршрути «Дітей льоду» перетинають радянській простір у всіх напрямках – з заходу на схід та з півдня на північ. Ці подорожі складалися із двох етапів: спочатку дітей відправляли до Алтаю, а згодом – на північ, за Полярне коло. Дітей безперестанно перевозили із одного пункту призначення до іншого – спочатку везли поїздами, потім на вантажівках або баржах, врешті-решт вони опинялися у найекстремальніших районах Радянського Союзу.
Деякі із депортованих ані повернулися на батьківщині, ані подалися до далеких країв. Вони із власної волі або під тиском вирішили залишитися із різних причин: облаштувалися на місці переселення, одружилися або отримали посаду і просування кар’єрними сходинками, не змогли реінтегруватися на батьківщині, мали фінансові труднощі, що не дозволяли виїзд, тощо. Такі депортовані становили меншість, але їх можна зустріти у Сибіру та Центральній Азії.
Багато хто з депортованих пройшли через табори ГУЛАГу. Їх шлях складався з низки тюремних ув’язнень, довгих дистанцій, які долалися потягами або пішки, перебування у таборах чи на спецпоселеннях в екстремальних природних умовах. Декого з депортованих могли перевести із лютих морозів Крайньої Півночі до пекучої спеки центральноазійських степів.
Перший етап депортації був позначений прибуттям солдатів внутрішніх військ НКВД у супроводі місцевих допоміжних підрозділів. Вони забирали людей, яких мали депортувати, безпосередньо із домівок, везли вантажівками або підводами до залізничної станції, де вантажили до товарних вагонів. В одній колоні їхали люди, які мешкали в одному районі і які знали один одного. Після тривалої подорожі родини розселяли суходолом чи річкою по різних місцевостях, далеких чи близьких.
