«Норильск. Дня 10/IV. 5(1?).
Дорога Маруся і ти дорогенька донечко Єленцю, з наближаючайся [прийдешньою – ред.]  весною, з днем Празника і Воскресіння Христова вітаю Вас. Христос Воскрес, з любові до вас з серця і душі бажаю вам і вашим подругам доброго здоровля в повноті, набравшись свіжих сил, що для довгих літ і доброго і веселого життя.
Дорога Жена Марусю (…)
Я сьогодні отримав від вас письмо, за котре вам дуже сердечно дякую, якого я ожидав від вас і прийняв з радістю, но схвилювало мене, що ти Маруся ні слова не відповіла, я признаюся тобі, що я не серцем, ні словом не подумав злого супроти тебе, і думка не зародилась. Маруся, я коли одержав від Б-р. Дмитра листа дня 18-го листопада і вашу адресу, я зара написав первих два письма до тебе, в грудні знову два, один на Єленцю з побажанням Нового Року і свят. Рож. Христова, і ваше письмо, яке я перше одержав.
… Я описав Вам про моє здоров’я і пережиття, і подрібно і ваше, і оставшогося сина Модуся та про цілу Родину. … дня 9 січня я одержав ваше друге письмо з фотокарткою, і вдруге відповів з подякою, написав тобі і Єленці, по адресу Єленці, в певності я надіявся, що ви одержите, і з нетерпеливістю дожидав від вас відповіді.
Марусю, може ти подумала, що так нетерпеливо ожидала, виходила навстріч, а він так довго не писав, заледве перве письмо, і то на Єленцю, ожидав, пока зможе ему сама написати.
Мов би тоя нічо або гірша недовіряє, а більше (Єленці). Дорога Маруся, Я не думав цього і не думаю. А вірив і знаю, що ти своїм дітям мама. Я не маю різниці, що ти мені жінка, а Єленя донечка, ти сама не скажеш, що любиш більш себе чи мене, як свою дитину, бо знаєш, що тільки твоя одна любов і надія будучого, що задля його живеш. Марусю, я думаю, що ти знаєш мене, що я не числив тільки на себе і на своє життя, а без різниці, що ти, той і я, і наші діти, то одна наша любов і наше будуче, і судьба для нас випала одна, і наших дітей, і сьогодні я думаю не тільки про себе, а про тебе, і наших дітей, і знаю, що ви слабші духом і тілом, і здоров’ям, що вам треба помагати.
… (Як) Мужчина зможу скоріш сам собі раду дати, як ви в такім пережити. Марусю, я, як виїздив з Тернополя, я передав письмо Б-р Дмитрові і просив його, щоб він не забував про вас, про тебе і маленьку донечку Єленцю, та оставшегося сирітку синочка Модеста, щоб він був його батьком та опікувався ним, його здоров’ям і життям, а вам, якщо буде в силі і можності, помагав, хоча з того що застало, а за мене забувайте на якимсь час, як зможу, так буду жив, бо я сам безрадний, не пораджу нічого, бо осталась в мені тільки одна надія, якою живу і задля того я вас спросив в письмі, бо я найбільш думав про ваше життя і здоровля.
 

Дорога Марусю, Єленцю запитує мене, якщо нуждаюся, то ви вислети поислку. Я дуже дякую за вашу думку і ваше серце, що не забуваєте мене, но я не бажаю, бо знаю, що ви багато не маєте і слабе здоров’я, і що буде завтра…,
Бережіть себе і свого здоровля, а я тут не голоден. Хліб єсть у нас настільки, ніхто не думає за хліб, а що маленько до хліба, то вже найменше. Були часи і голодні, всіляко переходило, то якось пережив, а зараз лучше, і менше осталося, чим двадцять літ каторги, всьо пройде, тільки здоров’я, а життя і смерть побідить.
 … і знову життя. Ми живемо на пойку, получаю в день сімсот грам хліба, один літр супа, пів літра каші, сімдесят грм. риби, один оладик, повністю вистачає, я ще не роблю, а дальше не знаю, з перва робив на ріжних роботах і кравцем, і шевцем, муляром штукатуром, будівничими, хліборізом і на общих роботах, що тільки хочеш, держався до сорок дев’ятого, поки недуга не зломила, запалення легенів, парок серця, біль голови, дуже тяжкий клімат, вічна мерзлота заполяр’я, я уже два роки не роблю, дальше не знаю як буде, уже потрохи здоровий. Дуже скучаю за Вами, думаю, чи прийдеться з вами стрінути і побачити Родину знову та взаємно хоть поговорити зі своїми рідними. Марусю, тута много людей з ріжних сторін, і з наших поблизьких сіл, роблять. Мають зачоти, за один день робочий зачисляють два дні і три дні, получають гроші від ста до двісті, залежить де хто робить і яку роботу, є в зоні столова, що можна купити з’їсти, добавити, що там собі, но мені завжди в моїм житті получається наоборот, як було здоров’я, то робив задарма, а зара можна підробити німношко, то мале здоровля, но я затим не скучаю, як нібудь, думаю до смерті видержу, знов життя.
… Дорога Маруся і Ти Єленцю,
Не жалуйтесь на мене, знаю, що боляче і прикро, я хотів чим скоріш, а воно получається наоборот. Дорогенька моя, і мені не по душі, болюче відчувати твої бажання, я повністю надіявсь, що Ви мої письма одержите, і я з нетерпеливістю ожидав від вас відповіді, а коли я одержав від вас письмо одне, так тільки від Єленці, то я зрозумів, що ви моїх чотирьох листів не отримали, тільки останній з (…) січня, […] і по адресі Єленці. Мене потрясло болюче, знаєш Місяць пройшов (…) і не так скоро знову розпишешся, а в нас розрішають тільки 2 письма в місяць сюжи можна, не більше. Марусю, напиши, напиши, ти більше знаєш, хто в нашій хаті живе, чи сусіди ще живуть ті добрі, що ми були солю в їх очах, і сестра Настя, і Ганка живі та здорові, чи писали до тебе, і про Івана Міха, чи він оженився, не споминали нічого про нього, жаль, що Б-р, Д-м, Попов (…) курорт. Після гуляння милий.
...

...

Спочинок одно, що трохи за вас мені, що то передчувалося, снилося. Мені, ще по святах, дуже зуби боліли і я витягнув половину зуба, і мучило через кілька днів і ночей, заснути не міг, думав про вас, і про Модя, щоб чолом не случилося. Я Модьові написав, щоб вів себе чемно, беріг свого здоров’я і життя, слухав дядю Д-м, який виховував його і вказував дальшу путь його життя. напиши Марусю, чи вислав вам свою фотокарточку, бо я дожидав, хотів так подивитися на нього, як виглядає і трудно писав, що вислав ще в грудні і до сьогодні нема.
Марусю і ти дорогенька Єленцю, пишіть до мене часто, не думайте, що я за вас забув, хоч далеко я із вами, но серцем, душею я завше між вами.
Дорога Марусю і ти дорогенька Єленцю, кінчу свою розмову з вами, прощаю вас, цілую ваші уста солодкі, бажаю вам веселих Свят,
Христос Воскрес
Бажає вам твій муж і рідний Петро».