Біографії

Андрій Озеровський народився в 1941 р. в місті Луцьку – адміністративному центру Волині, яка тоді перебувала у складі Польщі. Але доля склалася таким чином, що він опинився на іншому кінці Євразії – у місті Караганди, в Казахстані, де він зараз живе. Вчитель за фахом, Андрій Озеровський симпатизував і польському, і українському рухам опору, які боролись з німцями та Червоною армією. У 1944 р. він був заарештований на підставі звинувачень в «антирадянській агітації» і засуджений до ув’язнення у виправній трудовій колонії у Брянську (Білорусь). Попри надзвичайно жорсткий режим у цьому таборі, йому вдалось вижити. Згодом його перевели до Арзамасу-16 (сучасне місто Саров), де він працював на будівництві закритого міста – важливого дослідницького центру, де була створена радянська атомна бомба. У 1947 р. його депортували до Казахстану, до Карлагу – великого сільськогосподарського табору. Втім, вже через кілька місяців, його перевели до Степлагу, який розташовувався серед засушливих степів. Як й інші ув’язнені, він працював на видобутку мідної руди на шахтах цього регіону, який був багатим на мінеральні ресурси. Після звільнення у 1954 р., Андрій повернувся до Караганди, де знов влаштувався працювати на шахту. Він повернувся до того життя, яке любив і де мав змогу реалізуватися. Він став частиною радянського суспільства Караганди, яке складалось з депортованих із різних місць, а також робітників, яких за допомогою різноманітних пільг заохочували їхати до Караганди – місто яке буквально постало посеред пустки у 1930-ті рр. Андрій Озеровський почав регулярно відвідувати рідні місця, які у 1939 р. були приєднані до радянської України, але, за його словами, батьківщини там не знайшов.

L'entretien avec Andreï Ozerovski a été conduit en 2009 par Isabelle Ohayon et Elena Zimovina.