Біографії

Наум Клейман народився у грудні 1937 р. в Кишиніві. Його батько та бабуся по батьківській лінії жили у Бессарабії, яка тоді входила до складу Румунії. Вони були заарештовані у 1941 р., після того як СРСР анексував цю територію. Дідуся Наума відправили до Івдельлагу на Уралі, де він швидко помер через голодування. А бабусю депортували до Центральної Азії. Там її врятував син, якому вдалося підкупити місцевих керівників, і ті оголосили її померлою. Під час Другої світової війни Наума Клеймана разом з матір’ю евакуювали до Уралу. Після поранення, батько потрапив на трудовий фронт, і родина  могла возз’єднатися. У 1946 р. вони повернулися до Кишиніва. Однак вже 6 липня 1949 р. їх всіх разом депортували до покинутого селища Іюнька, що поблизу міста Гур’євська, де вони працювали на золотодобувних шахтах і де вже багато років ніхто не знаходив золота.
Науму було дозволено ходити до школи, яка розташовувалась у сусідньому селі Баріт. Навесні 1950-х р. він поїхав на навчання до м. Гур’євська. Кожне подібне послаблення для ного було наче крок до свободи. Він дуже цінував допомогу місцевих мешканців і до сих пір вдячний своїм вчителям та директору школи. У 1955 р. Наума звільнили, і він був вже готовий їхати вступати до інституту в місті Фрунзе (Бішкек) у Киргизії, але побачив оголошення про набір до Інституту кінематографії в Москві. Саме туди він відправив свої документ. Його прийняли,  але навіть сьогодні він не може пояснити, чому так сталося. Він переїхав до Москви – ще один крок у напрямку до свободи. Завдяки хрущовській відлизі, це був сприятливий час для навчання, оскільки і студенти, і викладачі заново для себе відкривали як радянський, так і зарубіжний кінематограф. Після завершення навчання Наум Клейман став фахівцем із кінематографу Ейзенштейна, і це йому дозволило подорожувати, незважаючи на статус колишнього спецпереселенця. У 1992–2014 рр. він був директором Державного центрального музею кіно та Ейзенштейн-Центра в Москві. 
 

Alain Blum et Irina Tcherneva