Теми
Праця депортованих
Праця перебуває у центрі всього життя депортованих. У таборах вона витісняє, замінює собою життя. Праця має велике значення не лише для виживання, але і для інтеграції в’язнів та спецпереселенців до навколишнього світу.
Праця на спецпоселенні відрізняється від праці у таборі. У першому випадку мова найчастіше йде про сільське господарство, у той час як в’язнів таборів зазвичай використовують на будівництві міст, залізниць, заводів, а також рудниках. Іноді ці відмінності є менш помітними, через, приміром, існування сільськогосподарських таборів.
Частина спецпереселенців виживає завдяки додатковій праці (підсобне господарство, промисли). У таборах примусова праця складає 100 % усієї діяльності в’язнів. В обох випадках мова йде про вкрай важку працю, але в таборах вона супроводжується особливим насиллям. Потрапивши на спецпоселення, депортовані опиняться під владою керівників ліспромгоспів та колгоспів, які часом обирають робочу силу, як на невільницькому ринку.
Відзначимо, проте, що у цьому світі, де примусова праця присутня всюди, межа між вільною робітничою силою та в’язнями / спецпоселенцями не завжди виражена. Після звільнення з табору, колишні в’язні часто залишаються жити та працювати поблизу; спецпоселенці працюють в одних бригадах та на однакових умовах із вільним населенням.
Примусова праця є одним із ключових факторів розвитку радянської промисловості. Незважаючи на низьку продуктивність та величезні людські втрати, вона широко використовувалася у багатьох районах СРСР.
Alain Blum та Emilia Koustova
Адам Хвалиньський на лісоповалі
У цьому уривку Адам Хвалинський розповідає про те, як динадцятирічним хлопцем працював у Сибіру на лісоповалі.
Адам Хвалиньський розповідає про те, як працював у Сибіру.
Адам Хвалинський розповідає про те, як динадцятирічним хлопцем працював у тайзі.
Праця в’язнів
Надзвичайно суворі природні умови, нескінченний робочий день і сам характер праці – у шахтах чи на найважчих будовах – все це вимагає від ув’язнених майже нелюдських зусиль.
Підліток на лісоповалі
© Музей жертв геноциду, Вільнюс
Збір живиці. Соловйов, Нижньоудинський р-н, Іркутська обл., 1950-і рр.
© Музей жертв геноциду, Вільнюс
Бригада лісорубів. Кобрик, Совєтський р-н, Красноярський край, 1950-е гг.
© Музей жертв геноциду, Вільнюс
Литовські жінки на будівництві, Гришеве, Черемховський р-н, Іркутська обл., 1953 р
© Музей жертв геноциду, Вільнюс
Сплав лісу Єнісеєм в районі Ігарки, Красноярський край, 1953 р.
© Музей жертв геноциду, Вільнюс
Будівництво залізниці. Пимія, Манський р-н, Красноярський край, 1951 р.
© Музей жертв геноциду, Вільнюс
Праця у полі: врожай картоплі, Суєтиха, Тайшетський р-н, Іркутська обл., 1954 р.
© Музей жертв геноциду, Вільнюс
Жінки на сплаві лісу
© Anatolij Smilingis
Жінка рубає дрова
© Anatolij Smilingis
Батько Казимири Річкутау за роботою, Зулумай, 1954 рік
Kazimira Ričkutė
Батько Казимири Річкутау за роботою, Зулумай, 1954 рік
© Kazimira Ričkutė
Праця на спецпоселенні
Праця на спецпоселенні
За роботою у лісі
© Домас Лаурінскас
Польові роботи
© Домас Лаурінскас
Машиніст
© Домас Лаурінскас
Зварник
© Домас Лаурінскас
Робоча бригада
© Домас Лаурінскас
Машиніст
© Домас Лаурінскас
Ремонт бульдозера
© Домас Лаурінскас
В іншу епоху (1970-ті роки). Комісія, яка приїхала контролювати сільськогосподарські роботи.
© Домас Лаурінскас
Підвищення на роботі
Через те, що матір Домаса не могла працювати, він одразу, майже хлопчиком, почав працювати на лісоповалі, потім на будівництві. Починаючи некваліфікованим робітником у 1951 р., він незабаром став машиністом підйомного крану. Це дозволило йому залишити спецпоселення із негласного дозволу коменданта, відтоді за ним спостерігав його роботодавець. Згодом він зробив кар’єру машиніста.
