Теми
Ми та Вони
Для більшості жертв депортації життя у таборі або на спецпоселенні у віддалених куточках Сибіру та Центральної Азії стала першим досвідом співіснування з людьми іншого національного та соціального походження, які говорили іншими мовами і були носіями інших звичаїв та вірувань, і які інколи воювали на боці ворога.
Вагони потягів, бараки та трудові бригади, в яких змішувалися все нові та нові групи в’язнів, черги за пайками, переклички, рідкісні моменти відпочинку та розваг, школа для дітей – все це було моментами зустрічей та вимушеного співробітництва, які могли дати поштовх дружбі або стати підставою гострого конфлікту. Ці контакті, сповнені несподіванок, примушують людей переглянути існуючі кліше і у той же час стати причиною доброзичливості чи неприязні щодо цілих національних груп.
Зіштовхуючись з однаковими випробуваннями, литовці, латиші, поляки, естонці, українці, угорці, румуни, німці, чехи, фіни мобілізують для їх подолання різні культурні та релігійні ресурси. Всі вони знайомляться з радянським світом та його суперечливими героями, які були для них найнебезпечнішим втіленням інакшістю: співробітниками НКВД, охоронцями, кримінальниками, які диктували свої закони у таборі, комендантами спецпоселень, а з другого боку – з усіма іншими в’язнями, які часто приходили на допомогу, із зубожілими колгоспниками, які працювали пліч-о-пліч із спецпоселенцями.
Досвід взаємодії із цим різноманіттям доль, коріння, стосунків постає у розповідях свідків як найбільш складний, суперечливий та стійкий слід депортації.
Marta Craveri та Anne-Marie Losonczy