Теми

Стасіс Дамбрава спостерігає за вторгненням радянських військ.

Чутки про депортації (до червня 1941 р.)

НКВД не вдалося повністю приховати підготовку до депортації. Чутки про неї дійшли до родини Сільви Лінарте, але батько відмовився повірити у загрозливу небезпеку.

Мати Сільви Лінарте забуває пелюшки та одяг молодшої доньки.

Виживання депортованих багато у чому залежало від їхнього усвідомлення того, що їм загрожує виселка до Сибіру, і від того, чи змогли вони взяти із собою теплий одяг. Одним вдалося зробити запас теплих речей, інші мали обмаль часу на збори. Матір Сільви Лінарте підганяли міліціонери, і вона забула пелюшки та одяг молодшої доньки. Вона померла ще у потягу, дорогою до Сибіру.

Аушра та Лілія згадують свій арешт у червні 1941 р.

Багато хто побоювалися найгіршого. Так, батько Аушри та Лілії вважав, що його та родину негайно розстріляють. Арешт відбувся вночі, і дітей відправили на заслання у тому одязі, в якому вони були на той момент.

Відмова від радянського громадянства
та арешт

Коли у вересні 1939 р. нацисти вторглися до Польщі, Генрі Вельш та його матір втекли на схід і опинилися у радянській зоні окупації. Спочатку мати відмовлялася брати радянське громадянство, але коли зрозуміла, чим це загрожує, було вже запізно, їх арештували.

«Потім настав момент, коли всі мали реєструватися. Треба було вирішити: залишитися в Росії та взяти радянське громадянство або повернутися до Польщі. Ми, звичайно, хотіли повернутися до Польщі. Мама поїхала до Львова, до своєї двоюрідної сестри Анделе, яка втекла туди. Її чоловік був комуністом, і вони були дуже щасливі. Він знайшов роботу і хотів залишитися в Росії: для нього тут був рай! Тож коли мама повернулася, вона передумала і пішла до міліції, щоб попросити радянське громадянство. На щастя, було надто пізно: о 4 годині ранку до нас постукали співробітники НКВД і нас з мамою заарештували. На вулиці стояв віз, запряжений кіньми, у ньому вже сиділа одна родина. Два співробітники НКВД, які прийшли за нами, сіли поряд, щоб ми не могли втекти».

Андрій Озеровський: банальність репресій

Як вчитель Андрій Озеровський виступив проти тих методів, за допомогою яких радянська влада боролася із неписьменністю. На його очах репресії у селі перетворилися на буденність.

Арешт родини Діани Кратиши у червні 1941 р.

Оскільки батька Діани Кратиши на момент арешту не було вдома, його родину затримали тільки через два дні. Тим не менш, в архівних документах, опублікованих під час реабілітації, вони значилися як депортовані 14 червня.

Життя до анексії: дорадянський період у спогадах депортованих.

Червнева депортація 1941 р. розлучила багато родин. Діти часто в останній раз бачили своїх батьків, які отримували терміни у таборах. Багатьом матерям довелося назавжди забути про жіночність та елегантність – згодом важка праця наклала свій відбиток на їхні обличчя та фігури.
Спогади про арешт – це привід згадати про дорадянське минуле родини, яке постає у найідеалістичному світлі. Фотографії батьків, родинного будинку, сцени мирного сімейного життя перетворюються на єдині реліквії, що зберіглися від епохи, яка давно минула. До ностальгії, втіленої у цих образах дитинства, додається туга за померлими близькими.