Біографії

Повне інтерв’ю з Сільвою Лінарте, перша частина 

Пропонуємо вашій увазі повну версію інтерв’ю, яке провели Алан Блюм та Джульєтт Дені 13 січня 2009 р. в  університеті міста Даугавпілса

Повне інтерв’ю з Сільвою Лінарте, друга частина

Пропонуємо вашій увазі повну версію інтерв’ю, яке провели Алан Блюм та Джульєтт Дені 13 січня 2009 р. в  університеті міста Даугавпілса

Чутки про депортації (до червня 1941 р.)

НКВС не вдалося повністю приховати підготовку до депортації. Чутки про неї дійшли до родини Сільви Лінарте, але батько відмовився повірити у загрозливу небезпеку.

Забуті речі молодшої сестри

Виживання депортованих багато у чому залежало від їхнього усвідомлення того, що їм загрожує виселка до Сибіру, і від того, чи змогли вони взяти із собою теплий одяг. Одним вдалося зробити запас теплих речей, інші мали обмаль часу на збори. Матір Сільви Лінарте підганяли міліціонери, і вона забула пелюшки та одяг молодшої доньки. Дитина померла ще у потягу, дорогою до Сибіру. 

Кропива – чудодійні ліки, які врятували мати Сільви Лінарте

Мешканці сибірського колгоспу, до якого взимку 1942 р. була направлена на поселення родина Сільви Лінарте, важко захворіли через зіпсоване борошно. Тих мізерних ліків, які вони мали, виявилося недостатньо, але в нагоді стала кропива. Сільва впевнена, що ця рослина врятувала життя її матері.

Сибір: земля вигнання, земля чарування…

Амбівалентність Сибіру, дивовижного краю, що став місцем заслання та репресій, відображується у розповіді Сільви Лінарте. Маленькою дитиною вона спостерігає, як її мама, наче кінь, тягне за собою віз. Вдершись на пінь, Сільва милується лісом. Чому це «найкрасивіше місце у світі» перетворилося на втілення страждань депортованих народів?

Холод та вовки

Холод та вовки

Холод

Холод та замерзлі ноги. Сільва ледь не втратили ноги через обмороження.

Допомога сусідів

Сільва із теплотою згадує про доброту росіян, які жили поруч із депортованими. Під час тривалої подорожі через тайгу втомлені діти зайшли до будинку літньої російської селянки. Вона знала, що школярі долали кілька десятків кілометрів до школи, а звідти – додому, тому почастувала втомлених та голодних дітей гарячою картоплею.
 

Музика та танці!

«І уявіть собі наш вік: ми приходили з цієї страшної тайги і бігли на танці. Ми бігли на танці, литовці грали, акордеони були, и ось… Молодість – це взагалі щось незрозуміле, щось, що допомагає якось вижити людям. Я можу сказати, що литовці врятували одне покоління латишів своєю любов’ю до музики. Ось так…».
Незважаючи на усі труднощі повсякденного життя, молоді на спецпоселеннях, як правило, вдавалося знайти час та сили для відпочинку та веселощів.

Повернення до Латвії та дитячий будинок

За ініціативою Міністерства освіти Латвії у 1946 р. діти латиських спецпереселенців, які втратили одного або обох батьків, отримали дозвіл повернутися на батьківщину. У роки війни багато дітей втратили батьків, і навіть у тому випадку, коли хтось із батьків залишався живим, усі чудово розуміли – на батьківщині у них було більше шансів вижити, навіть попри розлуку із рідними.
Таким чином, у 1946–1947 рр. до країн Балтії повернулися 1300 дітей, переважно латиші, а також естонці (хоча їх було небагато серед усього загалу). Однак навіть сьогодні більшість з них не мають віри до цього офіційного заходу, попри наявність документальних доказів, і переконані, що своїм порятунком вони завдячують або щасливій долі, або героїчним діям окремих людей.
Для Сільви Лінарте та її сестри дитячий будинок у Ризі перетворився на символ (відносного) достатку. Потрапивши сюди після кількох років перебування в Сибіру та тривалого виснажливого шляху, діти спочатку відмовлялися від їжі. Лікар, який працював у дитячому будинку, зрозумів причини такої поведінки: він наказав дати дівчаткам картоплю – єдиний відомий засланим дітям продукт.
Для цих дітей, які потрапили на батьківщину раніше за інші категорії депортованих, повернення та знайомство з рідною землею було справжнім потрясінням, яке назавжди закарбувалося у пам’яті. Аушра Залкмане, її сестра Лілія Кайоне та Пеєп Вар’ю також були серед тих, хто повернулися.

1. У першому фрагменті Сільва розповідає про тривалий шлях до Латвії залізницею у 1947 р.

Перший душ

Перший обід

Перший обід у дитячому будинку.

Дитячі світлини Сільви

Деяким родичам Сільви вдалося уникнути депортації та зберегти світлини 1930-х рр. До того ж, повернувшись через багато років потому до рідної домівки, Сільва знайшла дивом вцілілі родинні документи.

Сільва з сестрами в Латвії після повернення з першого заслання

У 1947 р. Сільві та її сестрам дозволили повернутися до Латвії. Після тривалої подорожі потягом, вони опинилися у дитячому будинку в Ризі, а потім їх передали на виховання до прийомної родини. Їхній матері вдалося втекти зі спецпоселення і потайки приїхати до Латвії.
У 1950 р., під час другої хвилі масових депортацій, мати з доньками знов були заслані до Сибіру. Лише у 1956 р. Сільві у сімнадцятирічному віці остаточно вдалося повернулась до Латвії.