Теми
Врятовані депортацією
Багато польських і прибалтійських сімей єврейського походження, які втекли із західних окупованих німцями частин Польщі на схід, в 1940 і 1941 роках були депортовані через їхнє соціальне походження, політичну та ідеологічну войовничість або як біженці. Коли вони опинилися на території західних областей радянської України, їм запропонували радянське громадянство. Тих, хто відмовлявся, висилали до Сибіру або на Крайню Північ.
Польські громадяни отримали дозвіл залишити СРСР у 1942 р. (після амністії) та в 1945 р., після укладання угоди між СРСР та польським Тимчасовим урядом національної єдності. Вихідці з Балтійських країн змогли повернутися на свою батьківщину лише після смерті Сталіна.
Отже, депортація з рідних земель, які згодом були окуповані нацистами, фактично врятувала депортованих (особливо євреїв) від знищення. Цей трагічний парадокс, який вони усвідомили наприкінці війни, певною мірою врівноважив їхні спогади про біль депортації. Ця парадоксальність визначила певну амбівалентність їхніх спогадів та способів передачі пам’яті, а також стала специфічною характеристикою їхньої участі в європейському досвіді ГУЛАГу.
Текст: Marta Craveri