Теми

Чимало очевидців згадують про те, як їх привезли до бараків, де жили виключно жінки із дітьми. Ця «планета жінок» часто згадується у розповідях, єдиним чоловічим персонажем яких зазвичай виступає комендант: раз на місяць до нього приходили обліковуватись родини, які жили у спецпоселенні. Чоловіки: батьки, брати, одружені чоловіки – перебували у таборах. Хтось повернеться звідти, хтось – ні.

Деякі інструкції стосовно депортації містять розділ «Інструкції щодо розлучення родини депортованого з її головою». Апріорі вважалось, що чоловік небезпечніше за жінку, й сегрегація, спричинена ГУЛАГом, як правило була дуже значна.
Вірно й те, що найбільш суворі репресії зачепили в основному чоловіків. До війни 90 % населення таборів становили чоловіки. Після війни понад 80 % все ще залишались чоловіки, попри те, що існували деякі жіночі табори, як наприклад, «Алжир» у Казахстані. Кілька передвоєнних інструкції були безпосередньо спрямовані проти дружин депортованих та ворогів народу. Це підтверджує сегрегаційний характер репресій.
Однак, окрім «фемінізації» світу депортованих, радянський світ після Другої світової війни був також переважно жіночим. СРСР часів «другого періоду сталінізму» був занадто фемінізованим через світову війну, яка коштувала СРСР 26 мільйонів жертв, і більшість серед них становили чоловіки. Особливо різко гендерний дисбаланс був помітний серед старшого покоління, яке брало участь у боях.

Статистика

Офіційні статистичні дані щодо депортованих, зібраних після Другої світової війни, можуть здаватися суперечливими відносно наших свідчень. Станом на 1 липня 1952 року в країні серед переміщених осіб нараховувалося трохи менше 800 000 чоловіків та дещо більше мільйона жінок, або 44 % дорослого населення. Може враження наших свідків є помилковими? Може, вони транслюють свій погляд на увесь післявоєнний радянський світ, а не на світ депортованих? Насправді, щоб підтвердити їхні свідчення, нам необхідно розібратися у них більш детально, оскільки є кілька факторів, що пояснюють, чому загальний перепис спеціально переміщених осіб не дає тієї картини, яку пропонують наші свідки. З одного боку, ці переписи частково включають селян, депортованих у 1929–1932 роках, їх депортували разом із родинами, без відділення чоловіків від жінок та дітей. Теж саме відбулось під час Другої світової війни, коли влада масово депортувала «покарані народи». Поволзьких німці, чеченців, інгушів, греків та інших переселяли цілими родинами до Центральної Азії. З іншого боку, особливо після війни на анексованих територіях, чоловіків розлучали з іншими членами їхніх родин, якщо їх підозрювали у боротьбі проти радянської влади.

Чоловіче домінування

Сегрегація починається одразу після арешту. Вона продовжується і у засланні, тому що світ депортованих ще більш чуттєвий до відносин чоловічого домінування, що було властиве для післявоєнного радянського суспільства. Це панування поєднувало робочу спеціалізацію, політичне та поліцейське домінування тощо. Начальники – завжди чоловіки. Механізація – це завжди про чоловіків, у той час як некваліфіковану та одноманітну роботу виконували жінки. Спонтанна трудова міграція в СРСР не була схожа на ту, що відбувалась у Західній Європі. Європейці широко використовували працю мігрантів з метою подолати нестачу робочих рук. У СРСР не було таких міграційних рухів – навіть у 1970-х роках із південних республік СРСР (Центральна Азія), які владою сприймалися після Другої світової війни як потенційний резерв робочої сили. Таким чином, найчастіше нестачу некваліфікованої робочої сили долали за рахунок жінок.

Жінки у депортації

Ці світлини можуть свідчити не лише про роль жінки та жіночої праці на спецпоселенні, але й про певну гендерну сегрегацію. Так, іноді навмисно створювались окремі бригади жінок та чоловіків. У вільний час дівчата та хлопці також часто спілкувались окремо.
Яким би не було пояснення, ці фотографії з дивовижною силою передають особливу атмосферу, що мала відбиток гендерних питань.

Жіноча праця

На багатьох світлинах, зроблених під час роботи, представлені групи жінок. Інколи поруч з ними можна побачити лише кількох чоловіків, що, скоріш за все, свідчить про те, що депортації були більшою мірою уділом жінок. Втім, не можна виключати, що інколи робочі бригади були окремі – чоловічими та жіночими.
У будь якому разі, ці фотографії демонструють, що жінки дуже часто були задіяні на важких роботах, які на той час традиційно виконували чоловіки.

Григорій Ковальчук про відсутність чоловіків на спецпоселенні

ГГригорій Ковальчук: відсутність чоловіків