Теми
Степ
Чимало спецпоселенців, які вперше потрапили до Південного Сибіру або Північного Казахстану, побачили степи – безкраї напівпустельні рівнини. За оцінками спеціалістів, після смерті Сталіна в 1953 р. у степових районах Казахстану мешкало понад 600 тис. спецпоселенців. Там були створені величезні тюремні комплекси – Карлаг (Карагандинський табір) та Степлаг («Степовий табір»).
Екстремальні умови степу вражали. Переселенці часто згадували, що взимку у казахських степах температура знижувалася до -40°С, а влітку піднімалася до +40°С. Ті засланці, які раніше мешкали у сибірській тайзі, також відзначали вагому різницю у кліматичних умовах: якщо в тайзі в лісі можна було зібрати що-небудь їстівне, приміром, ягоди, то в степу через посушливий клімат можна було знайти лише сухі трави, які аж ніяк не могли полегшити голод.
Життя в степу визначало також працю спецпереселенців. Зазвичай, вони працювали в шахтах, зокрема мідних, або на сільськогосподарських підприємствах, найчастіше у радгоспах. Робота в степу для декого означала не лише зустріч із дикою природою, але й протистояння вітру, пилу та бурям, які впливали на їхнє тіло та дух.
Текст: Жанна Жисінжер
Соня Борі розповідає про своє перебування у степу Північного Казахстану
Соню Борі депортували разом з матір’ю до Північного Казахстану в 1940 р., де вона перебувала упродовж шести років. Вона розповідає про своє прибуття до Павлоградської області, про будівництво будинку з цілинної землі (цілина), а також про те, як відкривала для себе степ.
Зофія Гельвинг розповідає про труднощі життя в степу
Зофію Гельвинг депортували спочатку до сибірської тайги, а потім до Північного Казахстану, де вона перебувала упродовж 1942–1944 р. Вона згадує, що найсильніше відчувала холод та голод саме у степу.
Степ: місце для ядерних експериментів
Мар’я Том, яку депортували до Казахстану в 1949 р. і яка мешкала там до 1954 р., згадує, як гуляючи степом вона бачила вдалечині «блискавки без грому». Згодом вона зрозуміла, що ці блискавки були наслідком радянських ядерних випробувань на рівнинах Казахстану.
Пасовища в степу
Йозеф Альбін Яблоновський, якого депортували до Казахстану восьмирічним хлопчиком і де він прожив до свого сімнадцятиріччя, допомагав татові пасти вівець у степу, де зустрівся з вовками.
Канапка з трави
Йозеф Альбін Яблоновський, якого депортували до Казахстану восьмирічним хлопчиком і де він прожив до свого сімнадцятиріччя, розповідає про те, як робив канапки з трав, зібраних у степу, щоб вгамувати почуття голоду.
Робота у Степлазі
В’язень Степлагу на початку 1950-х рр. Антанас Сейкаліс згадує поради однотабірників щодо того, як знайти не надто важку роботу. Згодом Сейкаліс вирішив змінити роботу і став водієм вантажівки, що перевозила степом мідну руду. Ця робота була пов’язана зі шкідливим впливом великих обсягу пилу, і через що Сейкаліс врешті-решт захворів на силікоз (захворювання, що виникає внаслідок вдихання пилу).
Андрій Озеровський та його прив’язаність до шахти (Мова оригіналу – російська)
Андрій Озеровський: «Я приїхав до Караганди у 1960 році, я одружився в 1955 році, у нас народилася донька в 1956 році. А в 1960 році я приїхав сюди, пішов працювати на шахту. Про шахти я вже знав ще з Жезказгана. Але тут я був вільний і не було газу, це не було так небезпечно. Сьогодні, якби мені знову довелося все почати, я б знов пішов працювати на шахту. Так, бувають вибухи, люди можуть загинути, так, це важко. Але сьогодні я був би дуже радий знову хоча б на півгодини заїхати в шахту, побачити її. Мені на шахтарів приємно дивитися. Так я душею припіків до шахти».