Теми
Повсякденне життя
Повсякдення, побут перебувають у центрі всього життя депортованих та наповнюють собою їхні спогади. Повсякденне життя на спецпоселенні зіткане із голоду, холоду, примусу та злиднів. Воно є втіленням депортації, нагадуючи про розлуку із рідною домівкою та необхідність будувати своє життя наново.
Воно наповнене працею на колгоспних полях та роботою в господарстві, особливо тяжкою через надзвичайну бідність і майже повну відсутність хатнього краму. Більшість предметів виготовлялися на місці з підручних матеріалів: дерева, льону, шкіри, коноплі. Для миття волосся використовували коріння рослин, а лушпиння цибулі – для фарбування домотканого полотна. Спогади депортованих часто будуються навколо кількох предметів побуту, що стали символом злиднів або, навпаки, надії: так, поява поросят наприкінці 40-х – початку 50-х рр. свідчить про покращення матеріального становища спецпоселенців.
У той же час, цей убогий та виснажливий побут може стати основою для «реконструкції» життя депортованих. Він також є простором, всередині якого минало життя общини, дозволяючи зберігати зв’язки із співвітчизниками та батьківщиною завдяки участі у національних святах та релігійних обрядах, використанню рідної мови в родині та співу народних пісень, дбайливому збереженню та відтворенню традиційних предметів (приміром, української вишивки). Водночас, це не виключає можливості інтегруватися до місцевої громади шляхом, наприклад, обміну послугами та практичними навичками (наприклад, приготування сала), спілкування та спільного дозвілля.
Таким чином, повсякденне життя уявляє собою простір, розташований на перетині кількох світів: світу колективної праці та приватної діяльності, національної та місцевої традицій. Світ «радянського» фіксує загальні межі, всередині яких предмети та практики, привезені спецпоселенцями, ігнорують, межують або взаємодіють із місцевими.
Текст: Emilia Koustova та Jurgita Mačiulytė