У 1954 р. Йосип Липман написав велике звернення про звільнення з депортації. Як й багатьох литовців, його вислали у березні 1949 року під час операції «Прибій». До війни він був червонодеревником, і, можливо, хтось вирішив, що він випадково уникнув депортації у червні 1941-го року, під час якої було вислано безліч дрібних крамарів та ремісників. Його скарга – лист людини, яка разом з родиною пережила усі жахи німецької окупації, а потім, майже через п’ять років після звільнення, депортацію до Сибіру. Йосип Липман, єврей з Каунаса, дійсно один із небагатьох, хто вижив у гетто, і в листі він розповідає свою трагічну історію – від німецького гетто до сибірського заслання. Історія трагічна для всієї його родини, тому що сини, про яких він не говорить у цьому листі, були заарештовані майже одразу після завершення війни – один через те, що як і багато радянських євреїв після війни, намагався виїхати до Польщі, а інший – за те, що знав про його наміри та не завадив йому, а також за те, що зберіг документи з гетто, і це стало для НКВД підставою для звинувачення його у сіонізмі.
На фото ті, хто вижив: Йосип Липман з дружиною, одразу після звільнення з гетто, перед бункером, де вони ховалися (підвал у будівлі гетто) (© United States Holocaust Memorial Museum, Photographie #81134).
(див. Alain Blum et Emilia Koustova, "L'effacement d'une expérience", in Emilia Koustova (dir.), Combattre, survivre, témoigner. Expériences soviétiques de la Seconde Guerre mondiale, Presses universitaires de Strasbourg, Strasbourg, 2020, pp. 273–30).
Скарга Йосипа Липмана, відправлена з Красноярська, 27 липня 1954 року,
Міністру Внутрішніх справ Союзу РСР
тов. Круглову
Копія: Начальнику управління МВД міста Вільнюса
від гр. ЛИПМАНА Йосипа Наумовича,
який проживає у місті
Красноярськ, вул. Лєбєдєвої
будинок № 84 кв. № 1
Заява
Я – Липман Йосип Наумович народився у 1889 р. в місті Каунасі, де постійно проживав до 1945 р.
З дитинства я спеціалізувався на м’ясній справі і тому починаючи з 1920 р. до 1940 р., працював на каунаському м'ясо-комбінаті робітником.
Під час окупації Литви німецькими загарбниками мені разом зі своєю родиною довелося пережити усі жахи німецького переслідування, багато разів ми перебували на краю смерті й наш порятунок є просто дивом. Залишилися ми живими лише тому, що мої два сини, які у ті роки були пов’язані із партизанським загоном «Вперед» (начальник загону був тов. Зіман на прізвисько «Юргіс») змогли таємно від німців влаштувати нам надійне укриття, де ми переховувалися майже усю окупацію, а останні 4 місяці до остаточного розгрому німців ми постійно сиділи під землею.
Лише з приходом до Литви Червоної Армії ми були врятовані, нас відкопала саперна частина, тому що напередодні свого відступу німці підірвали будинок, під якими ми знаходилися. Це було в червні місяці 1944 р.
Оскільки після виходу із сховища я дізнався, що за цей час загинули усі мої рідні, мої сестри, брати та інші рідні та близькі мені люди, то я не міг і не хотів більше жити в Каунасі, де мені все нагадувало про пережите – то я переїхав з родиною на проживання до міста Вільнюс.
Там я відразу влаштувався працювати до артілі «Жовтень» рубщиком м’яса, де працював до 1948 р. З 1948 р. перейшов на роботу до Райспоживсоюзу, також рубщиком. Там я і пропрацював до злощасних днів Березня місяця 1949 р.
У березні місяці 1949 р. мені зовсім несподівано та незаслужено запропонували виїхати на переселення до Красноярського краю.
За все своє довге та трудове життя я ніколи не мав власного будинку або магазину і тому мене дуже образив такий поворот подій на старості років. Де б мені не довелося працювати, я завжди чесно та добросовісно працював, тому що по-іншому я не звик ставитися до праці.
Разом зі мною на переселення був направлений й мій старший син (Липман Рувім Йосипович народження 1907 р.) оскільки він тоді був не одружений і ми жили разом. Через 5 місяців, коли ми вже були у Красноярському краї, ми отримали звістку про те, що раптова померла моя дружина, яка не змогла пережити ще й такого удару.
1949 р. до 1951 р. ми з сином жили та працювали у селі Солгонь Ужурського району. За нашу чесну працю нас у 1951 р. направили на роботу за спеціальністю до Ужурського м’ясокомбінату, де за свою роботу я маю багато подяк та премій.
З лютого–березня місяця цього року серйозно захворів мій син, який жив зі мною. Через особливу серйозність його хвороби – пухлина головного мозку – його направили на лікування до Красноярську, там він перебував у лікарні понад місяць і оскільки в Красноярську не [було] спеціалістів-нейрохірургів, то його потім направили на операцію до Новосибірська.
У Новосибірську під час операції він помер. Це було 12/VI-54 р.
Після цього другого нещастя у моїй родині мої інші діти (молодший син та дві доньки) спеціально приїхали на тимчасове проживання до Красноярську для того, щоб я не був самотній і зараз я не працюю, а перебуваю на утриманні своїх дітей.
Мій молодший син Липман Єфим Йосипович народження 1913 р. працював старшим виконробом з водовідливу на будівництві Волго-Донського каналу до самого завершення будівництва, має багато премій та заслуг, має особисті премії від начальника будівництва генерала Шикторова, від міністра МВД т. Круглова та від його Заступника тов. Сєрова за відмінне проведення робіт, про ще не важко отримати підтвердження.
Через те, що мої діти приїхали до Сибіру заради мене і вони мають все-таки поїхати додому, то я прошу цією заявою переглянути моє питання, зняти з мене обмеження, тому що я не відчуваю за собою будь-якої провини, навпаки уся наша родина завжди співчувала порядкам радянської влади.
Прошу надати мені можливість вільно повернутися до Батьківщини, щоб ті недовгі роки, які мені залишилися, відчувати себе вільною людиною, а не перебувати під важким тягарем людини з обмеженими правами, що мене нестерпно пригнічує. Прошу [дати] мені жити там, де живуть мої діти і щоб я міг нарешті побувати на могилі своєї померлої дружини.
27 липня 1954 року.
[підпис] /ЛИПМАН/
Рукописний лист за підписом автора, LCVA, fonds R-754, inv. 13, d. 512, pp. 164–165.
