Біографії

Клара Гартманн народилася у травні 1930 р. у Мишкольці на півночі Угорщини в селянській родині. Вона майже не пам’ятає своїх батьків, оскільки вони померли, кола дівчинка була зовсім маленькою.
Її виховував дядько, унтер-офіцер, який служив у жандармерії в Гйонці. Коли у січні 1945 р. Червона Армія наближалася до кордонів Угорщини, він втік, залишивши Клару саму.
Клара була заарештована та етапована до в’язниці у Києві, де її упродовж майже року допитували та піддавали тортурам. Вона була засуджена за шпіонаж на користь Угорщини до 10 років ув’язнення. Клара потрапила до Воркути на будівництво, де вона зазнала знущань з боку радянських кримінальниць. Одним з найважчих випробувань для неї стала самотність: у таборі не було мадярів.
У 1949 р., коли її перевели до Степлагу в Казахстані, де були виключно політичні в’язні,  вона потрапила до бригади , що складалась в основному з українок. Лише там вона зрозуміла, що ув’язненні можуть допомагати та підтримувати одна одну.
Влітку 1953 р. у Києві, який був для неї транзитним містом на шляху до Угорщини, Клара познайомилась зі своїм першим чоловіком – молодим угорським селянином, який був щойно звільнений, так само як і Клара. Оскільки в неї не було родини і не було куди повертатися, молодята оселились у селі чоловіка на північному сході Угорщини.
Після розлучення Клара працювала на різних будовах. Як колишня арештантка вона не мала права на навчання. І лише завдяки лікарю, якого Клара зустріла на одній із будов, їй вдалося стати медичної сестрою і працювати в лікарні для душевнохворих.
Клара знов вийшла заміж, і через те, що не могла мати власних дітей, вона взяла на виховання племінника свого першого чоловіка, який залишився сиротою. Згодом вона стала бабусею. «Для мене це було як школа. Але дуже гірка школа», – так вона говорить у червні 2009 р., згадуючи про час, проведений в ГУЛАзі.

L'entretien avec Klara Hartmann a été conduit en 2009 par Anne-Marie Losonczy.