Теми

Професійна освіта

Цей фрагмент з Східно-Сибірської кінохроніки, відзнятий у 1953 р., передає атмосферу, властиву радянському суспільству того часу, через поведінку викладача, акцентування уваги на технічних знаннях та інші деталі.

Фрагмент Східно-Сибірської кінохроніки, 1953 р.

Техніка і механізація

Такі характерні для радянського дискурсу теми, як уславлення техніки, механізація та підкорення природи, часом лунають в розповідях колишніх депортованих та в’язнів. Представлені тут фотографії відображують важливе значення техніки та потужності як у сфері колективної праці (сільськогосподарська техніка, устаткування для обробки деревини та її транспортування), так і у приватному житті (мотоцикл як символу соціального успіху, особливо для чоловіків).

Абрам Лєщ: «Стати радянською людиною»

«Я поїхав на цілину, коли народився мій перший син. Півроку йому було. А тут був комсомольській набір на цілину. Я взяв комсомольську путівку. Я ж став комсомольцем! Прийшли кореспонденти і почали питати: «Що тобі дала радянська влада?». Що я можу їм відповісти? Що вона мені дала? Що вона мене вислала… Я кажу:
– Я не знаю, що писати.
– Ну, завтра прийдемо.
На другий день прийшла з «Комсомольської правди» людина, дала мені папірець і каже:
– Прочитай.
Я прочитав.
– Згоден?
– Згоден.
– Підпиши.
Підписав.
І була моя стаття. За цю статтю, там були гроші маленькі, я отримав 90 карбованців. Я писав, що дала мені радянська влада, що я вчуся у вечірній школі, що я комсомолець, що я в армії служив, на флоті. Усе дала мені радянська влада. Розумієте?».

Антанас Кібартас: «Мене вчили бути хорошою радянською людиною»

У цьому уривку Антанас Кібартас розповідає про освіту, яку отримав у депортації.

Ярослав Погарський про своє виключення з шкільного товариства

«Я так з п’ятого класу у чужих людей і зростав. Але що характерно, мене не приймали ані в піонери, ані до комсомолу, нікуди, до жодної громадської організації. А ви уявляєте, як це образливо? Ось, припустимо, збирається клас, класні збори, комсомольські. «Погарський виходь. Ти вільний». Клас сьогодні йде збирати лікарські розслини. «Погарський, ти не йдеш». Клас сьогодні йде прибирати територію вулиці. «Погарський не йде. Тільки комсомольці». Ви знаєте, який важкий осад залишається в душі? Батько казав, я ще до сьогодні пам’ятаю його слова: «Славцю, поки є можливість, вчися. Перед нами закриті всі двері, запам’ятай. А знання за плечима не носити. Але поки є можливість – вчися». А те, що мене не запрошували ні на які збори, заходи, наклало, звісно, відбиток на характер. Я почав уникати. Якщо збирався який-небудь великий колектив, я намагався не підходити і не втручатися. Знаю, що це не для мене. Це дуже важко. На дитячий характер це впливало. І зараз впливає».

Рафаіл Розенталь розповідає про «радянізацію»

«…. У мене спогади непогані. Я себе погано там не відчував. Іншого життя я не знав. Я проходив все, що мав пройти… Я був піонером. У мене дуже гучний голос і гарна дикція. Тому я завжди брав участь у всіх зборах. Я читав, наприклад, доповідь з нагоди 70-річчя товариша Сталіна. В 1949 р. йому було 70 років, і було велике комсомольське зібрання. Мене поставили на стілець, бо я був малого зросту, і читав… І брав участь… Батько дуже намагався оберігати мене від усіляких дисидентських справ. Там в них були друзі, в основному заслані. Але вони були самі по собі… І потім, у нас були неприємності. У мене брат народився в 1946 р. Приблизно в 1950 або 1951 році до нас додому прийшов якийсь офіцер КГБ і каже, що у дитячому садочку мій брат сказав, що Сталіна треба вбити. Батьки налякалися. Вони ж постійно ходили відмічатися. Це 58 стаття дріб 2, антирадянська діяльність. Усе це я пам’ятаю дуже добре, тому що батьки налякалися. Вдома про це не говорили. Вдома батько ніколи не загострював цю ситуацію. Ось жили та й жили. Батько вимагав, щоб я добре вчився, а інше… Хочеш бути піонером – піонером. У 1951 р. я вступив до комсомолу».

Юзас Мілауцкас: технічний прогрес

«Мій брат ходив тут до школи. Школу закінчив відмінно. Він дуже гарно вчився. Потім працював також на тракторному причепі… У Литві він вже працював на тракторі.
Потім були дизеля… Післявоєнні трактори були «Натікі» із залізними кабінами! Потім дизелі пішли!
Комбайнером працював, трактористом, шофером. З Іркутська комбайни приганяв. Це було за 500 км по алеї. Дорого спускалася зі скелі, ділі – долом, і берегом, берегом... Багато комбайнів переверталося. Але я нормально, перегнав».

Маріте Контримайте: піонерка, потім комсомолка

У Литві Маріте Контримайте під час хрущовської відлиги вступила до піонерії, а згодом – до комсомолу. Її мати сердилася, а батько плакав. Вона думала, що батьки не розуміли того, що «зараз ми будемо будувати світле майбутнє».

Маріте Контримайте: Туга за батьківщиною та патріотизм у Сибіру

У Сибіру литовці збиралися разом і співали «Вернемося на батьківщину», читали вірші. Мати Маріте Контримайте часто розповідала донці про їхні традиції та легенди. В уяві маленької дівчинці виник ідеалістичний образ батьківщини.

Надія Тутік: Стати піонеркою

У цьому уривку Надія Тутік згадує, як їй довелося писати шкільний твір про те, як вона стала піонеркою. Вчителька була настільки у захваті від її твору, що надіслала цей текст до місцевої радіостанції. І твір Надії Тутік пролунав в етері.

Надія Тутік: Лють двоюрідного брата до радянської влади

У цьому уривку Надія Тутік порівнює свій досвід народження в депортації з досвідом свого двоюрідного брата, якому на момент депортації було 10 років, і який завжди відмовлявся інтегруватися до радянського життя.

Андрій Озеровський та його прив’язаність до шахти

Андрій Озеровський: «Я приїхав до Караганди  у 1960 році, я одружився в 1955 році, у нас народилася донька в 1956 році. А в 1960 році я приїхав сюди, пішов працювати на шахту. Про шахти я вже знав ще з Жезказгана. Але тут я був вільний і не було газу, це не було так небезпечно. Сьогодні, якби мені знову довелося все почати, я б знов пішов працювати на шахту. Так, бувають вибухи, люди можуть загинути, так, це важко. Але сьогодні я був би дуже радий знову хоча б на півгодини заїхати в шахту, побачити її. Мені на шахтарів приємно дивитися. Так я душею припіків до шахти».

Колгосп імені Сталіна - Праця як шлях до «радянізації»

У цій виставі колгоспної праці присутні елементи того, що можна назвати «радянскістю»: механізація, впровадження техніки та одночасне збереження ручної праці. Колективне праця побудована тут майже за зразком заводської потокової лінії. Впадають в око деякі форми господарств, які, можливо, не усвідомлювались у ту епоху: передусім – домінуюча роль чоловіків, які мали всі атрибути влади (костюм, техніка, мотоцикл тощо).

Фрагмент Східно-Сибірської кінохроніки, 1950 р.