Теми
Языковое разнообразие
Мови, їх вивчення, використання, так само як і втрата – усе це складало досвід депортації.
Нерідко спецпоселенцям під час депортації доводилося опановувати нові мови – російську, яку діти були змушені вивчати у школі і яка була засобом комунікації, або мови інших депортованих народів, які жили поруч.
Під час депортації поставало питання збереження мови / мов або вивчення рідної мови маленькими дітьми. Для більшості депортованих сімей рідна мова означала належність до національної спільноти, давала відчуття спорідненості із нею, зв'язок із її культурою та територією. Мова також сприймалася як спадок, який треба передати нащадкам. Мови були різними, і це різноманіття визначалося складом населення, яке мешкало на певних територіях. Приміром, у Литві люди говорили литовською, польською, російською, білоруською, а також на ідиші. Збереження та навчання дітей рідним мовам було супротивом русифікації та радянізації.
Для тих, хто вирішив повернутися назад із заслання, «шлях додому» означав також повернення до рідної мови. Тим, кого депортували у ранньому віці, або тим, хто народився на спецпоселенні, доводилося вивчати знову або удосконалювати мову, якою вони спілкувалися лише у родинному колі.
Врешті-решт після повернення та реінтеграції поставало питання про передачу прийдешнім поколінням мови, що містила особисту, родинну та політичну історію.
Текст: Жанна Жисінжер
-
Багатомовне дитинство: Соня Борі
FermerБагатомовне дитинство: Соня Борі
У цьому уривку Соня Борі, яку депортували з польського міста Воложин разом із матір’ю та братом, оповідає про різні мови (російську, ідиш, польську, білоруську та іврит), якими говорила, які змішувала та які вивчала у дитинстві, допоки її родину не депортували до Казахстану.
-
Багатомовне дитинство: Анна Баркаускене
FermerБагатомовне дитинство: Анна Баркаускене
Анна Баркаускене, депортована в 1941 р. з Каунаса, розповідає про кілька мов (російську, литовську та ідиш), якими говорила у дитинстві в Литві, а потім на Алтаї під час депортації..
-
Антанас Кібартас: російська мова як інструмент виживання
FermerАнтанас Кібартас: російська мова як інструмент виживання
Audio available /Антанас Кібартас, депортований з Литви в 1947 р., розповідає, як його дід, який добре розмовляв російською, зумів домовитися із радянськими солдатами, які прийшли їх депортувати. Тому родині Кібартас вдалося депортуватися із двома свинями, кількома столярними інструментами та ковдрою.
-
Альдона Округ: вивчення російської мови після прибуття до табору депортованих
FermerАльдона Округ: вивчення російської мови після прибуття до табору депортованих
Альдона Округ, депортована з Литви в 1949 р., розповідає, як вивчала російську мову в школі, після того, як була депортована.
-
Богдан Климчак: українець, який не розумів російську.
FermerБогдан Климчак: українець, який не розумів російську.
Audio available /У цьому уривку Богдан Климчак, українець, депортований в 1946 р. разом із родиною із села, яке мало бути передано Польщі, оповідає про вивчення мов під час перебування у депортації. Він згадує, як шкільна вчителька спитала його російською чому він посміхається. Не зрозумівши жодного слова, він продовжував посміхатися, за що отримав догану.
-
Антанас Кібартас: зростання в російськомовному середовищі
FermerАнтанас Кібартас: зростання в російськомовному середовищі
Audio available /Антанас Кібартас, депортований з Литви в 1947 р., розповідає про своє дитинство як спецпоселенця у Тюменській області. Він пояснює, що усі діти, незалежно від їхнього походження, спілкувалися між собою російською.
-
Григорій Ковальчук: вивчення української мови в умовах депортації
FermerГригорій Ковальчук: вивчення української мови в умовах депортації
Audio available /Григорій Ковальчук, депортований після війни із Західної України разом із матір’ю, братами та сестрою, розповідає, як мати навчала його українській мові, а у школі він опановував російську.
-
Яан Ізотамм: мовний університет у таборі
FermerЯан Ізотамм: мовний університет у таборі
Audio available /У цьому уривку Яан Ізотамм, який після арешту в 1956 р. опинився у трудовому таборі для політв’язнів, розповідає про те, як у таборі організували своєрідний неформальний університет, де в’язні навчали один одного історії, літературі та мовам.
-
Аушра Залкмане: знову вивчити латиську мову
FermerАушра Залкмане: знову вивчити латиську мову
Повернувшись до Латвії після Другої світової війни, Ашура Залкмане знов пішла до школи. Однак, вона за час заслання вже забула латиську мову і отримувала погані оцінки з написання диктантів. Повернення до рідної мови було наче зворотнім процесом того, що відбулось у Сибіру. Навчання рідній мові, яка за роки депортації стала чужою для Ашури, відбувалось успішно завдяки вчительки, яка з щирою симпатією та великим терпінням ставилась до дівчинки.
-
Сандра Калнієте: її стосунки із російською мовою
FermerСандра Калнієте: її стосунки із російською мовою
Сандра Калнієте розповідає про те, як відразу після повернення до Латвії, вона повністю забула російську мову, якої її навчили діти під час депортації. Вона також розповідає про небажання її батьків дозволити Сандрі розмовляти російською мовою і «втратити свою латиськість».
-
Абрам Лєщ: використання російської та ідиш після депортації
FermerАбрам Лєщ: використання російської та ідиш після депортації
Audio available /У цьому уривку Абрам Лєщ розповідає про те, як поступово він забув ідиш – мову, якою говорила його родина до того, як була депортована до республіки Комі з Литви у 1941 р.
-
Соня Борі про відсутність традиції успадкування мови спілкування в родині
FermerСоня Борі про відсутність традиції успадкування мови спілкування в родині
У цьому уривку Соня Борі (депортована з Воложина в Польщі разом з матір'ю та братом) та її донька, Анні Аттіа-Борі, обговорюють питання відсутності успадкування мов – польської та їдишу – наступними поколіннями. Анні Аттіа-Борі пояснює своє здивування, коли дізналася, що її бабуся розмовляла польською.
сьому світу