Теми

Любовне листування з одного табору до іншого.

Ванда Валюте згадує листування, яке вона упродовж кількох років вела з іншим ув’язненим. Спочатку його утримували у сусідньому чоловічому таборі, а згодом перевели до іншого табору в Магаданській області. Вони познайомилися у Степлазі, коли їх виводили із табору під конвоєм на роботу.

Цей лист, ймовірно, відправлений з України до Сибіру членом родини Петра, батька Олени Петрівни, яка була депортована до Сибіру разом із матір’ю. Вони продовжували трьохстороннє листування між родичами в Україні, ГУЛАГом, де відбував покарання її батько, та Іркутською областю, же вона жила разом із мамою.

«Тепер хочемо з тобою та Оленою поділитися Радісною вісткою. Ми на 27 Вересня начесного Хреста дістали лист від Петра, пише, що здоровий, але, як він пише, життя його несприятливе, де він писав, не видно сонця, тільки морози і ніч. Але Бог кріпить його, ще побачимося. А ще гірше мучить його про вас і про ваше з Оленою життя і здоров’я, пише, що писав пару листів, але відповідей не було. На тім кінчу тих пару слів. Поздоровляєм Вас обох Олено. Бувайте здорові, з Богом, до милого побачення. Прочли від (…) адрес до Петра такий Красноярський край Посьолок Норильск. Л.К. П./а. 224. (...)».

Батько Олени Петрівни пише рідним. Його відправили до ГУЛАГу в Норильську, а його дружину та доньку депортували до Іркутській області.

«Норильськ Норильск 7/XI.50. р.

Привіт Дорогій Родині.

Дорогі Брати, Братови і Сестри, і уся моя Родина. Прийміть від мене щире Братське поздоровлення. Желаю Вам в день Вашого Празника Щастя, здоров’я многая літа (…) на нове світле, щасливе життя, якого Вам бажаю з цілого серця і передайте, і поздоровьте від Мене усіх в Родині Моїй. Дорогі Брати і ти Братова, повідомляю Вас о своїм здоров’ї та житті. Я Богу дякую всевишньому, здоров’я, якого Вам рівно ж бажаю, а життя моє може і не здоволяюче, але що ж… судьба моя, якій мусиш повеліватися, хоча сказано, що людина творець щастя свого, що тоді пізнаєш, як втратиш його. судьба, судьба не тільки моя… Вона карає і не милує, ревнує
… і витребовує. Не раз згадую життя своє молоде. Мав я Родителів, Отца, матір, але сам я немічний, безталанний, вдіяти не міг, рвався то туди, то сюди, шукаючі долі, так, щоб своєї судьби, но без помочі, безборонний був, і так щастя, якого кажуть творець його, не найшов його, а навпаки. Я не жаліюсь і не нарікаю на судьбу свою, а вірю, хоча вона Жорстка, Карає, но і Милує.

Дорогий Брат і Ти Братова, ні жалійтеся на мене. Може в житті всіляко проходило, но згадую Вас часто мов би Ви Мені другою Мамою були,
Дорогий Брат і Ти Братово, я написав до вас кілька листів, так і до брата Дмитра, до Гані, до Марини, і Много інших, а відповіді не маю від нікого, не знаю чому. Знаєте як тяжко переживати, не знаючи про родинне життя і її положення.
… де знаходиться Мій Улюблений Синочок Модусі (…), прохаю Вас, передайте адресу Мою, хай напишуть до Мене, хто жив, здоров і де знаходиться.
Дорогі Брати і Братово і кінчу тих кілька слів. Здоровлю Вас, здоров’я Бажаю Вам, Многая Літ, і поздоровіть від Мене Брата Дмитра, Братову Гануку, Мариню є її, Бабусю, Ганю з мужем її, Николаєм в день Іменин Його, щастя, здоров’я і дітям Його здоровля, Марині з мужом Михайлом та їх будучою родиною, Модуся Сина дорогого, Донечку Елену, Жену Марію. Передайте їм Мій Пламяний Гарячий привіт, усій Родині, сусідам, знайомим.

Стискаючи Ваші Руки, зоставайтеся здорові».

Листи, перехоплені цензурою, можуть багато розповісти. Ці повідомлення дозволяють «почути» голоси тих, хто зіткнувся із насильницьким переселенням. Уривки з листів, процитовані у звіті, написаному відділом Міністерством внутрішніх справ України в районі Дрогобича, яскраво передають атмосферу страху та невпевненості, яка панувала там на початку 1949 року – саме тоді готувалася велика хвиля депортації, але багато селян були вже вислані.
Кожній цитаті з таких перехоплених листів передує ім’я адресата та його адреса – причому щоразу це явно місце заслання, куди, ймовірно, раніше були депортовані родичі автора листа, а потім ім’я та адреса відправника.

Джерело: Галузевий архів Служби безпеки України (The Branch State Archive of the Security Service of Ukraine), фонд 2, опис 42 (1953), справа 8, арк. 120–123

• Молотовська область, м. В-Губаха, шахта 1-е Травня, барак 14, кв. 4, ЖГУТА Д. П.

«… У перший день Різдва до нашого села приїхали військові на 6 машинах. Одні оточили церкву, інші пішли до села і почали виселення. Забрали Дмитрука Петра, Гната, Танчука Андрія, Петуха Дмитра та Єфрема, Петуха Василя, Пюха Григорія та Кравчука Данила. Хотіли забрати Василя Блажкевича, котрий без ніг, але через те, що його дружини не було вдома, вона через паркан втекла з церкви та зникла, його залишили…».
Дрогобицька область, Дрогобицький район, с. Воля-Якубова, Меланія.

• Карагандинська область, п/о Домінка, п/я р ЛНА П 3396, ГРИНЧУК Ф. Г.

«…Ми поки що всі вдома, невідомо, чи надовго, тому що на Різдвл 6 родин поїхали туди, де дід. Поїхали Бервецький Стефан, сестра Дмитра, Заточичний, Гучок та інші. Так почалося наше свято, а як закінчиться, невідомо. Залишимося живі – будемо жити, а якщо доведеться помирати, так помремо».
Дрогобицька область, Судово-Вишнянській район, ГВИНЧУК Н.

• Молотовська область, м. В-Губаха, вул. Першотравнева № 26, кв. 8, ЯЦКІВ І.О.

«На Різдво по полудню у нас було виселення. Вислали дружину Пуция Кока, Миколу Прульова, Михайла Гаврилова, дружину та доньку Олексія Москаля. Я боюся вийти на вулицю. У нас небо затягло хмарами і здається, що навесні буде кінець нашим мукам».
Дрогобицька область, Меденицькій район, с. Літиня, ЯЦКІВ М. І.

• Молотовська область, м. В-Губаха, вул. Першотравнева № 93/14, ПЕТРИК Я.І.

«У нас було виселення. Виселили Комара Кузму, Михайла, Ольгу Совякову та Боезнякову Тасю із родиною. Андрія не хотіли забирати, але він сам не залишився, сказав – «де моя родина, там і я». Катерина Фінчина поїхала, а її дитину взяла Тася Гукова, Ольги Совякової дівчинка втекла. Забрали й стару Клопайку з Мількою та Васелем та багатьох інших».
Дрогобицька область, Дрогобицький район, с. Лужок Долішній, ФЕДОРИЧКА А.

• Архангельська область, Ровдинський район, с. Підгорне № 4, ПИСАРСЬКА Ю.

«… У нас сумна новина. На святвечір Різдва вивозили людей із Стрийського та Дублянського районів. Звезли усіх до Стрия, до однієї хати. З собою нічого не дозволяли брати, тому що у Дрогобичі немає вагонів, людей машинами везуть до Стрия, зі Стрия до Львова, а звідти до Сибіру.
Серце розривається від думок, що і в нас таке очікується. Коли ж ми переживемо ці страсті? Тільки й прислухаєшся: чи не йдуть за нами…».
с. Дрогобич, вул. Революції № 6, ПОПИВНЯ Е. М.

• Молотовська область, м. В-Губаха, вул. Першотравнева № 93/10, ЛИПАК М. І.

 «В ніч напередодні Різдва у с. Воля Лобова, Билине та в інших селах пройшов той вітер, який забрав і тебе. Великий смуток та велике горе. Людей виселяють, а діти, котрі залишилися, ходитимуть по світу. Не знаєш, що очікує на тебе, і коли смерть прийде. Але нічого, ми живемо надією на весілля Антона (Англії) та Рузької (СРСР), яка незабаром відбудеться…».
Дрогобицька область, Дрогобицький район, с. Снятинка, ДУМАНСЬКИЙ О.І.

• Амурська область, Мазановський район, Травневі приски, вул. Глибокий, БОБЯК Н.В.

«Різдвяні свята в нас були сумні та страшні, тому що був вивіз тих людей, котрі щось мали за плечима. Ще напередодні свята вивезли зі Стрийського району, а на свято з Дрогобицького району. З інших районів ще не вивозили, але чекають з дня на день. Але кожен сподівається, що у цьому році буде хороша весна».
Дрогобицька область, Дрогобицький район, с. Трускавець, БОБЯК З.

• Кемеровська область, м. Прокопєвськ, КУСЯК Е.

«У нас було виселення. В ніч напередодні Різдва в с. Шемеровичах вивезли кілька родин, з с. Купновичі – 17. Старий Микола Кружницький втік. Тут зараз так страшно, що важко ніч переночувати…».
Дрогобицька область, Судово-Вишнянській район, с. Макунів, БУЯР П. Т.

• Кемеровська область, Іжморський радгосп № 4

«На Різдво в нас було велике виселення. З нашого села забрали 6 родин. взяли Степана Сукицького та всю його родину, а Іван залишився. Тильсиського Василя також забрали. вивозити ще будуть. Загалом у цьому році половину заберуть. Сумні в нас новини та будуть ще сумніші…».
Дрогобицька область, Судово-Вишнянській район, с. Шемеровичі, АНТОЩАК О. Д.

• м. Львів, вул. 17 вересня, 3-річна школа підготовки керівних кадрів колгоспів, БРИЛОВСЬКИЙ Д. С.

«На Різдво з Волі Якубової виселили 10 родин та кілька родин з інших сіл. Взяли тих жінок, чиї чоловіки засуджені. Вивезли їх до Стрия. З близьких до нас сіл ще нікого не вивозили…».
Дрогобицький район, с. Старе, БРИЛОВСЬКА М. В.

Листи з фронту на край світу

Давид Йозефович, депортований на Алтай у 1941 р., а звідти на узбережжя моря Лаптєвих на Північному Льодовитому океані, незважаючи ні на що, отримував листи з фронту, які надсилали йому його рідні. Деякі листи були відправлені безпосередньо йому, інші – проходили через центральне довідкове бюро НКВД у Чкалові (сучасний Оренбург). Це бюро було створено у березні 1941 року у містечку Бугуруслан Чкаловської області, тут розбирали листи людей, які шукали своїх рідних та близьких. Це бюро одержувало до 20 тисяч листів кожного дня.

Ще один лист, надісланий родині Олені Петрівні її батьком з Норильська.

«Норильск дня 8/1 1951                                                  Привіт, в сердечне поздоровлення Дорогій Жені, Марусі, і Дорогенькій Донечці, Еленочці. Вітаю Вас і бажаю Вам доброго здоров’я, щастя, довгих літ, доброго веселого Життя. Дорога Маруся і Ти Дорогенька Моя Донечко Еленицю, повідомляю вас о своїм здоров’ї і пережиттю, й Богу дякувати, потроху здоровий, но кращого здоровля Вам бажаю. А життя моє то, що дякую Всемогучому, що ще жив, а далі не знаю, дуже трудно, сумне життя в положенні цім, но Вірю і надіюсь на Всемогучого Бога, що Він не одступить нас. Дорога Марусю і Ти Дорогенька Донечко Еленцю, Я Вас повідомляв і мав надію, що я звідти…
… виїду, так що думав, хоч немношко подишу Материнським Воздухом. Дожидалось і з дня на день, і нарешті на дальше оставили тут, на тому ж місті. Так що не гнівайтесь, що я не писав до Вас, через той час я тоже не получав, тільки що тих два письма від Вас, з 13 мая, а (24, 21, 27 ?) мая і одно получив від 10 Д-ня в серпні, так що дужите Мені, скучаю, що не знаю, що зісталося з Родиною.
Марусю і ти Еленуцю, коли одержите то письмо, напишіть до Мене. Напишіть про своє життя, здоровля, чи Модю пише до Вас, бо до Мене щось то не хоче, всього написав 2 письма, не знаю чому, я ріжно думаю, і про його, і про сучасне життя.
 

І Вас не забуваю, і живу тою надією, що буде з неможливого можливе, що Всевишній нас…
… тією ласкою, і поможе нам стрінутися, як вільні на волі, і на цьому світі. Дорога Марусю і Ти Дорога моя Еленцю, простіть, що так мало пишу Вам, як одержу від Вас листа, то напишу Вам много і напишу Вам про все.
(…) зараз кігчаю тих кілька слів до вас Мої Дорогенькі, прощаюсь з Вами, цілую Вас, стискаю Ваші ручки, зоставайтеся здорові повсяк день Вашого Життя.
Поздоровьте від Мене дорогого Синусю Модеста, передайте йому Мої від серця гарячі побажання, і рівно як усій Родині.
Писав ваш Вам Рідний Петро».

 «Норильск. Дня 10/IV. 5(1?).
Дорога Маруся і ти дорогенька донечко Єленцю, з наближаючайся [прийдешньою – ред.]  весною, з днем Празника і Воскресіння Христова вітаю Вас. Христос Воскрес, з любові до вас з серця і душі бажаю вам і вашим подругам доброго здоровля в повноті, набравшись свіжих сил, що для довгих літ і доброго і веселого життя.
Дорога Жена Марусю (…)
Я сьогодні отримав від вас письмо, за котре вам дуже сердечно дякую, якого я ожидав від вас і прийняв з радістю, но схвилювало мене, що ти Маруся ні слова не відповіла, я признаюся тобі, що я не серцем, ні словом не подумав злого супроти тебе, і думка не зародилась. Маруся, я коли одержав від Б-р. Дмитра листа дня 18-го листопада і вашу адресу, я зара написав первих два письма до тебе, в грудні знову два, один на Єленцю з побажанням Нового Року і свят. Рож. Христова, і ваше письмо, яке я перше одержав.
… Я описав Вам про моє здоров’я і пережиття, і подрібно і ваше, і оставшогося сина Модуся та про цілу Родину. … дня 9 січня я одержав ваше друге письмо з фотокарткою, і вдруге відповів з подякою, написав тобі і Єленці, по адресу Єленці, в певності я надіявся, що ви одержите, і з нетерпеливістю дожидав від вас відповіді.
Марусю, може ти подумала, що так нетерпеливо ожидала, виходила навстріч, а він так довго не писав, заледве перве письмо, і то на Єленцю, ожидав, пока зможе ему сама написати.
Мов би тоя нічо або гірша недовіряє, а більше (Єленці). Дорога Маруся, Я не думав цього і не думаю. А вірив і знаю, що ти своїм дітям мама. Я не маю різниці, що ти мені жінка, а Єленя донечка, ти сама не скажеш, що любиш більш себе чи мене, як свою дитину, бо знаєш, що тільки твоя одна любов і надія будучого, що задля його живеш. Марусю, я думаю, що ти знаєш мене, що я не числив тільки на себе і на своє життя, а без різниці, що ти, той і я, і наші діти, то одна наша любов і наше будуче, і судьба для нас випала одна, і наших дітей, і сьогодні я думаю не тільки про себе, а про тебе, і наших дітей, і знаю, що ви слабші духом і тілом, і здоров’ям, що вам треба помагати.
… (Як) Мужчина зможу скоріш сам собі раду дати, як ви в такім пережити. Марусю, я, як виїздив з Тернополя, я передав письмо Б-р Дмитрові і просив його, щоб він не забував про вас, про тебе і маленьку донечку Єленцю, та оставшегося сирітку синочка Модеста, щоб він був його батьком та опікувався ним, його здоров’ям і життям, а вам, якщо буде в силі і можності, помагав, хоча з того що застало, а за мене забувайте на якимсь час, як зможу, так буду жив, бо я сам безрадний, не пораджу нічого, бо осталась в мені тільки одна надія, якою живу і задля того я вас спросив в письмі, бо я найбільш думав про ваше життя і здоровля.
 

Дорога Марусю, Єленцю запитує мене, якщо нуждаюся, то ви вислети поислку. Я дуже дякую за вашу думку і ваше серце, що не забуваєте мене, но я не бажаю, бо знаю, що ви багато не маєте і слабе здоров’я, і що буде завтра…,
Бережіть себе і свого здоровля, а я тут не голоден. Хліб єсть у нас настільки, ніхто не думає за хліб, а що маленько до хліба, то вже найменше. Були часи і голодні, всіляко переходило, то якось пережив, а зараз лучше, і менше осталося, чим двадцять літ каторги, всьо пройде, тільки здоров’я, а життя і смерть побідить.
 … і знову життя. Ми живемо на пойку, получаю в день сімсот грам хліба, один літр супа, пів літра каші, сімдесят грм. риби, один оладик, повністю вистачає, я ще не роблю, а дальше не знаю, з перва робив на ріжних роботах і кравцем, і шевцем, муляром штукатуром, будівничими, хліборізом і на общих роботах, що тільки хочеш, держався до сорок дев’ятого, поки недуга не зломила, запалення легенів, парок серця, біль голови, дуже тяжкий клімат, вічна мерзлота заполяр’я, я уже два роки не роблю, дальше не знаю як буде, уже потрохи здоровий. Дуже скучаю за Вами, думаю, чи прийдеться з вами стрінути і побачити Родину знову та взаємно хоть поговорити зі своїми рідними. Марусю, тута много людей з ріжних сторін, і з наших поблизьких сіл, роблять. Мають зачоти, за один день робочий зачисляють два дні і три дні, получають гроші від ста до двісті, залежить де хто робить і яку роботу, є в зоні столова, що можна купити з’їсти, добавити, що там собі, но мені завжди в моїм житті получається наоборот, як було здоров’я, то робив задарма, а зара можна підробити німношко, то мале здоровля, но я затим не скучаю, як нібудь, думаю до смерті видержу, знов життя.
… Дорога Маруся і Ти Єленцю,
Не жалуйтесь на мене, знаю, що боляче і прикро, я хотів чим скоріш, а воно получається наоборот. Дорогенька моя, і мені не по душі, болюче відчувати твої бажання, я повністю надіявсь, що Ви мої письма одержите, і я з нетерпеливістю ожидав від вас відповіді, а коли я одержав від вас письмо одне, так тільки від Єленці, то я зрозумів, що ви моїх чотирьох листів не отримали, тільки останній з (…) січня, […] і по адресі Єленці. Мене потрясло болюче, знаєш Місяць пройшов (…) і не так скоро знову розпишешся, а в нас розрішають тільки 2 письма в місяць сюжи можна, не більше. Марусю, напиши, напиши, ти більше знаєш, хто в нашій хаті живе, чи сусіди ще живуть ті добрі, що ми були солю в їх очах, і сестра Настя, і Ганка живі та здорові, чи писали до тебе, і про Івана Міха, чи він оженився, не споминали нічого про нього, жаль, що Б-р, Д-м, Попов (…) курорт. Після гуляння милий.
...

...

Спочинок одно, що трохи за вас мені, що то передчувалося, снилося. Мені, ще по святах, дуже зуби боліли і я витягнув половину зуба, і мучило через кілька днів і ночей, заснути не міг, думав про вас, і про Модя, щоб чолом не случилося. Я Модьові написав, щоб вів себе чемно, беріг свого здоров’я і життя, слухав дядю Д-м, який виховував його і вказував дальшу путь його життя. напиши Марусю, чи вислав вам свою фотокарточку, бо я дожидав, хотів так подивитися на нього, як виглядає і трудно писав, що вислав ще в грудні і до сьогодні нема.
Марусю і ти дорогенька Єленцю, пишіть до мене часто, не думайте, що я за вас забув, хоч далеко я із вами, но серцем, душею я завше між вами.
Дорога Марусю і ти дорогенька Єленцю, кінчу свою розмову з вами, прощаю вас, цілую ваші уста солодкі, бажаю вам веселих Свят,
Христос Воскрес
Бажає вам твій муж і рідний Петро».

Листи з далечини

У засланні, Богом забутих куточках російської Півночі чи Казахстану, батьки Мішлін Херц отримували листи від рідних: з Парижу та Шатоньоф-ля-Форе у Франції та з Москви. Вони свідчать про те, що між цими світами, які так далеко знаходились один від одного, існував, хоча і зрідка, але цілком регулярний зв'язок. Найдивовижніше те, що листи з Шатоньоф-ля-Форе 18 березня 1941 р. врешті-решт дісталися до «лісопункту Ширбозеро Осиновської поштової станції Приозерного району Архангельської області» – малесенька крапка на просторах безмежної півночі Росії. На жаль, ми не знаємо, скільки часу знадобилося, щоб його туди доставити. Ймовірно, його відправили через канали Червоного Хреста.

Зберіглося також безліч листів, відправлених до Сайраму, де пройшло дитинство Мішлін. Йшли вони довго: один з листів, написаний у Парижі 14 червня 1945 р., дістався до Москви 12 січня 1946 р., до Алма-Ати – 12 березня, безпосередньо адресат отримав його 5 квітня після проходження воєнної цензури. Отже, доставка зайняла трохи менше року. Мішлін Херц ледве встигла його отримати, адже через місяць після отримання поїхала з Сайрама до Польщі… Листи з Франції були від Марі (або, як вона підписувала їх, Мері) Розенберг, сестрі матері Мішлін. Серед них є також лист від Іди Радиловські, ліричної співачки, дружини Давіда Радиловські, двоюрідного дідуся Мішлін по материнській лінії, який після революції був директором московського ГУМа. Лист був відправлений з Москви 10 вересня 1945 р. і доставлений до Казахстану 18 вересня.